Як кактус ялинкою став

Кожен Новий рік у Ніни Дробиш із села Мошни Черкаського району плавно перетікає в інше свято — день народження. А 1 січ­ня 2009 року Ніна Яківна відсвяткує 70–річний ювілей. Ще два тижні тому, аби відчувати святковий настрій, жінка прикрасила в своїй оселі екзотичну «ялинку». Цілком можливо, що Ніна Яківна може претендувати на ексклюзив у масштабах України. Адже у ролі святкового деревця вже багато років у неї... домашній кактус. Точніше — аж два. Ці рослини, як для хатніх вазонів, сягнули гігантських розмірів. Одному велетню минуло вже 34 роки, заввишки він — півтора метра. А його сусід, хоч і молодший на сім років, вимахав до 2,3 метра.

«Уже б і стелю, мабуть, у хаті пробив, якби його не підрізала. Ще й з боків формую, аби рівненький був. А пагінці тоді людям роздаю. Хай і в них росте таке диво», — розповідає пані Ніна. Вона дуже привітна господиня. І гостинна. До неї односельці ходять не тільки милуватися такою незвичайною новорічною красунею, а ще й фотографуватися на згадку біля ялинки–кактуса. Кактусами Ніна Яківна захоплюється багато років. Каже, донедавна в будинку різними вазонами все було заставлено. Та останнім часом стало нелегко опікуватися тим зеленим царством. Тож залишила тільки найулюбленіші рослини. Теперішню свою «новорічну ялинку» жінка привезла із Золотоноші в жовтні 1974 року, коли була там у відрядженні.

«Уже перед поверненням додому зайшла до квіткового магазину. Дивлюсь, на вітрині невеличке горнятко стоїть, а в ньому на піску щось, наче горошинка, росте. Поруч на фото — великий кактус. Продавці пояснили, що та горошина отакою теж виросте. Я не повірила, але купила горнятко за 70 коп., як зараз пам’ятаю», — пригадує Ніна Яківна.

Серед іграшок, якими пані Ніна прикрашає свою «ялинку», — чимало ексклюзивних. Їм уже з півстоліття буде. Такі тільки на давніх новорічних листівках можна побачити. Набір «Ну, постривай!» — з Вовком та Зайцем — вона ще за 1 карбованець 60 копійок купувала. А руду лисицю з пластиліну виліпила сама.

Раніше, коли був живий чоловік, подружжя посадило біля двору кілька ялинок. А потім вирішили найбільшу з них прикрашати до Нового року. Тоді, наприкінці 1970–х, такого в Мошнах не робив ніхто. Вони власноруч виготовляли прикраси на ялинку. Ніна Яківна для цього купила 300 звичайних лампочок і фарбувала їх у синій, зелений, жовтий кольори, а чоловік паяв гірлянди. Щоб ілюмінація миготіла, Станіслав Алєкнас встановив біля хати двигун. А миготіння світла регулював з допомогою «зірочки» від велосипеда, котра звично крутить ланцюг. Ялинку біля двору вони наряджали завжди 31 грудня. Разом із чоловіком ліпили зі снігу Діда Мороза та Снігуроньку. Заввишки якраз у зріст людини. Все як належить було — ніс із моркви, відро на голові убору. А для Снігурки Ніна Яківна вигадала оригінальну шапку з гусячого пір’я.

Перед Новим роком родина включала на своїй вуличній ялинці ілюмінацію. Вона святково миготіла яскравими вогнями, й до двору Ніни Дробиш та Станіслава Алєкнаса одна за одною приходили веселі компанії, з баяном, гармошкою та бубоном. Тоді біля ялинки починалися справжні народні гуляння, з піснями й танцями. Встояти на місці ніхто не міг.

Традиційні новорічні свята біля ялинки зупинили сусідські «босяки», коли побили лампочки на гірлянді. Бабуся одного з них, замість вибачення, випалила Ніні Яківні: «Ото не чіпляйте на задаваку, наче ви самі умні в селі!».

Відтоді ялинку на вулиці Ніна Яківна з чоловіком більше не прикрашали.


Автор: Людмила НІКІТЕНКО
 

Комментарии: